Чому я плачу, коли насправді злюся? Що таке емоції заміщення?

У цій статті ви дізнаєтеся:

• що таке емоції заміщення або рекетні почуття, у транзакційному аналізі;

• чому замість злості можуть з’являтися сльози та образа;

• як сімейні й соціальні послання впливають на те, які почуття ми собі дозволяємо;

• чому фраза «ти мене образив» може розповідати більше, ніж здається;

• як рекетні почуття пов’язані з життєвим сценарієм;

• як ми досліджуємо звичні емоційні реакції у психотерапії.

«Ти мене образив»

Партнер не дотримався домовленості. Сказав щось неприємне. Не врахував ваші потреби. Ви відчуваєте, як підступають сльози, і говорите:

«Ти мене образив».

Ця фраза настільки звична, що ми рідко звертаємо увагу на її конструкцію.

Не «я образилася» і навіть не «мені образливо», а саме: «Ти мене образив».

Ніби інша людина не тільки щось зробила, а й безпосередньо створила моє почуття.

Разом із цим частина відповідальності та можливості діяти ніби переходить до неї: ти спричинив мій стан, отже, тепер від тебе залежить, що з ним станеться.

Попроси пробачення. Зрозумій сам. Зміни свою поведінку. Зроби щось, щоб мені перестало бути образливо.

Але що зміниться, якщо на мить зупинитися і запитати:

• Що саме відбулося між нами? 

• Що я відчуваю у відповідь на це? 

• Чого я зараз хочу? 

Можливо, за звичною образою я помічу злість: «Ми домовлялися, і я злюся, що ти не дотримався нашої домовленості».

Можливо, сум.

А можливо, кілька почуттів одночасно.

І тоді замість очікування, що інша людина має здогадатися, що зі мною зробити, з’являється можливість сказати:

«Я злюся. Мені це не підходить. Я хочу про це поговорити».

Тобто краще зрозуміти і назвати автентичне почуття, актуальну потребу та можливий спосіб дії.

Саме тут ми підходимо до того, що в транзакційному аналізі називають рекетними почуттями.

Що таке емоції заміщення або рекетні почуття?

У транзакційному аналізі розрізняють автентичні та рекетні почуття.

Автентичні почуття пов’язані з актуальною ситуацією та допомагають нам на неї реагувати.

Злість може допомогти захистити межі та змінити те, що нас не влаштовує.

Страх допомагає реагувати на небезпеку або може сигналізувати, що нам бракує інформації для оцінки ситуації.

Сум допомагає проживати втрату.

Радість сигналізує про задоволення, близькість і контакт із тим, що для нас важливе.

А що ж таке рекетне почуття?

Якщо простими словами, рекетне почуття — це знайоме, звичне переживання, засвоєне в дитинстві та пов’язане зі сценарним способом реагування. У літературі також можна зустріти поняття «емоції заміщення».

Але «заміщення» не варто розуміти буквально: ніби всередині є одна «справжня» емоція, а психіка просто накриває її іншою.

Йдеться про значно ширший процес.

Як формуються звичні емоційні реакції?

Рекетні почуття не виникають випадково, у дитинстві ми поступово засвоюємо, які способи переживати й проявляти почуття отримують більше прийняття або увагу, а які почуття в нашій родині осуджуються або ігноруються.

У термінах транзакційного аналізу тут важливу роль відіграють «погладжування», тобто способи, якими інші визнають нас і реагують на наші прояви.

Про те, як у дитинстві формуються заборони на певні почуття і чому ми поступово вчимося уникати злості, страху чи суму, я детальніше писала у статті «Чому ми так боїмося своїх емоцій?».

Тут хочу зупинитися на іншому процесі: що відбувається, коли замість почуття, яке допомогло б відповісти на актуальну ситуацію, ми знову і знову переживаємо інше, звичне.

У кожного воно може бути своїм: образа, провина, сором, злість…

А до чого тут «хороші дівчатка»?

На формування наших емоційних сценаріїв впливає не тільки конкретна сім’я, а й культура, у якій вона існує.

І тут можуть з’являтися знайомі гендерні послання.

Дівчинка може отримувати значно менше дозволу на відкриту злість, наполегливість, конфронтацію чи пряме «ні».

Злитися «некрасиво».

Сперечатися «невиховано».

Наполягати на своєму «егоїстично».

А от засмутитися, заплакати чи образитися може бути значно прийнятніше.

Хлопчики не вийняток, в них традиційні послання можуть бути іншими: «не плач», «не бійся», «будь мужиком». Тоді злість може виявитися доступнішою за страх чи сум.

Це, звісно, не означає, що жінки «за природою» ображаються, а чоловіки зляться.

Йдеться про соціальне навчання: які почуття та способи їх проявляти отримували більше дозволу й підкріплення у конкретної людини та в системі загалом — родинній і культурній.

Іноді саме тому дорослій жінці може бути набагато легше сказати:

«Ти мене образив» і заплакати, ніж:

«Я дуже зла через те, що ти зробив. Мені це не підходить».

Чому образа може бути такою стійкою?

Тому що йдеться не лише про одну емоцію. У транзакційному аналізі рекетні почуття розглядаються у зв’язці з життєвим сценарієм, ранніми уявленнями людини про себе, інших та світ.

Наприклад: «Якщо я прямо скажу, чого хочу, мене відкинуть».

«Щоб мене любили, я повинна бути зручною або заслужити любов».

«Злитися небезпечно».

Тоді образа може добре вписуватися у знайомий сценарій.

Я не говорю прямо, чого хочу. Не використовую злість для захисту меж і очікую, що інший здогадається. Не отримую бажаного - це підтверджує знайоме переконання:

«Мене ніхто не розуміє».

Так сценарій підтримує сам себе.

Рекетна система у двох словах

У транзакційному аналізі Річард Ерскін і Мерилін Зальцман запропонували поняття рекетної системи. Не будемо заглиблюватися в теорію, поясню дуже спрощено.

Рекетна система дозволяє побачити не окреме почуття, а взаємозв’язок між сценарними переконаннями, звичними почуттями та поведінкою, тілесними реакціями й досвідом, який ніби підтверджує ці переконання.

Наприклад, є переконання:

«Мої потреби неважливі».

Я не говорю прямо про те, чого хочу. Не кажу «ні», коли насправді чогось не хочу. Але відчуваю образу, коли інша людина не розуміє моїх потреб без слів.

Виникає знайомий стис в горлі...

Мої потреби залишаються незадоволеними.

І ми повертаємося в точку старту: «мої потреби справді нікому не важливі».

Коло замикається. Ми переживаємо це коло знову і знову.

Саме тому робота з рекетними почуттями - це не пошук «правильної емоції під неправильною».

Ми досліджуємо цілий сценарний патерн.

Але якщо я відчуваю образу — вона ж реальна?

Так.

Рекетне почуття не вигадане. Людина справді його переживає.

Тому ціль роботи не лише в тому, щоб розпізнати автентичне почуття. Важливо, щоб краще розуміння власних емоцій допомагало нам рухатися до автономії.

У розумінні Еріка Берна автономія пов’язана з трьома складовими: усвідомленістю, спонтанністю та інтимністю.

Тобто, розуміння власних автентичних емоцій, допомагає бути більше в контакті з тим, що відбувається тут і тепер.

Мати більше свободи обирати власну реакцію, а не автоматично повторювати звичний сценарій.

І мати можливість будувати близькі, щирі стосунки з важливими людьми.

Як я працюю з рекетними почуттями в терапії?

З темою емоцій я працюю як індивідуально, так і в груповому форматі. Окремий простір для такої роботи — терапевтична група «Мапа емоцій», де ми досліджуємо автентичні та рекетні почуття, їхній зв’язок із тілом, думками, поведінкою та звичними способами реагування.

Моє завдання — не вгадувати за клієнта, що він «насправді» відчуває.

Ми досліджуємо його спосіб переживати емоції разом.

Досліджуємо конкретні ситуації. Навчаємося розрізняти рекетні та автентичні почуття:

Емоційно заряджена ситуація → що відбувається в тілі → які виникають думки → що я відчуваю → що хочеться, які імпульси зявляються → що роблю насправді → до якого результату це призводить.

Досліджуємо й історію цього патерну.

Як у моїй сім’ї реагували на злість?

Чи можна було говорити «ні»?

Що відбувалося, коли я не погоджувалася?

За які емоції я отримувала підтримку?

Як мої близькі досягали бажаного? Які емоції та способи поведінки виявлялися ефективними?

Які почуття було безпечніше не показувати?

Ми також можемо помічати, як ці способи реагування виникають безпосередньо в терапевтичних стосунках — цього не уникнути.

Чи можу я не погодитися з терапевтом?

Сказати, що мені щось не підходить?

Відмовитися?

Попросити?

І залишитися при цьому в контакті з іншою людиною?

У своїй роботі з емоціями я спираюся здебільшого на транзакційний аналіз, звертаю увагу на тілесні реакції, залучаю проєктивні методи та тримаю у фокусі те, що відбувається в актуальних стосунках.

Ціль терапевтичної роботи — не просто перестати ображатися і навчитися «правильно злитися».

Ціль — краще розуміти власні почуття та потреби, які за ними стоять. А розуміючи їх, ми можемо повертати собі можливість вибору та відповідальність за те, що робимо зі своїми переживаннями і власним життям загалом.

«Я злюся» замість «ти мене образив»

Мабуть, одна з найважливіших змін відбувається не тоді, коли людина перестає відчувати образу. А тоді, коли поруч із нею з’являється більше можливостей та нова поведінка.

Замість:

«Ти мене образив. Зроби щось, щоб мені стало краще»

може поступово з’явитися:

«Я злюся через те, що сталося. У таких ситуаціях у мене активується стара знайома думка, що мої почуття і потреби неважливі. Я хочу про це поговорити й домовитися, як ми будемо діяти наступного разу».

Тут відповідальність повертається до обох сторін.

Інша людина відповідає за свої слова та дії.

А я — за свої почуття, фантазії та думки, потреби й те, як буду діяти у відповідь.

А доступ до автентичної злості в цій ситуації може стати містком до нових, більш конструктивних домовленостей та діалогу.

Якщо вам відгукнулася ця тема...

Можливо, вам також буде цікаво прочитати:

• «Чому ми так боїмося своїх емоцій?» — про те, чому деякі переживання стають для нас небажаними і ми вчимося їх уникати.